Виставка пам’яті: історії зниклих військових в Одесі

В Одесі відкрилася виставка, що зібрала понад 60 історій зниклих та полонених військових. Родичі висловлюють занепокоєння через брак офіційної інформації. Сім’ї об’єднуються, зберігаючи надію на повернення своїх рідних. Виставка, організована благодійним фондом «Сила для Сильних» у співпраці з громадською організацією «Серце Одеси в полоні», привернула увагу журналістки «Одеського життя» Світлани Комісаренко, яка поспілкувалася з кількома родичками зниклих військових. Юлія Ковальчук, Валерія Марчук та Теодосія поділилися своїми особистими історіями пошуку та очікування. Дерибасівська стала місцем проведення фотовиставки, яка нагадує про тих, кого не можна забувати. Перший показ відбувся у Львові, де було представлено 21 історію військовослужбовців, які потрапили у полон або зникли безвісти. Після цього організатори отримали численні запити на додавання нових імен та розповідей про тих, чия доля залишається невідомою для близьких. В Одесі експозиція включала вже більше 60 історій. Юлія Ковальчук розповідає: «Мій брат та чоловік служили на Донецькому напрямку. Вони зникли 25 квітня 2025 року. Знаю лише, що був артобстріл, і після цього їх вважають безвісти зниклими, оскільки під час перегляду позицій тіл не було знайдено. Командири впевнені, що ймовірність полону нульова, але я вірю, що брат і чоловік живі і повернуться додому». Валерія Марчук зазначає, що її чоловік Вадим зник у той же день, що й чоловік та брат Юлії Ковальчук. Вона дізналася про його полон лише через вісім місяців. Теодосія, мати військовослужбовця, розповідає, що її син зник влітку 2024 року під селищем Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області. Вона отримала інформацію про його полон з російських сайтів, але не змогла отримати жодних конкретних даних від Червоного Хреста чи інших організацій. Всі родичі, з якими спілкувалася журналістка, скаржилися на відсутність інформації від військових, держави та Червоного Хреста. Люди об’єднуються, оскільки їм доводиться самостійно дізнаватися про долю своїх близьких. Ця невизначеність є тяжким випробуванням, яке приносить війна. Жінки вірять, не втрачають надію та сподіваються на диво, прагнучи почути бажане повідомлення: «Живий, повертається додому».