Критика конкурсу пам’ятника Лесі Українці в Одесі: Погляд на ‘посередність’

Конкурс на створення пам’ятника Лесі Українці в Одесі викликав серйозну критику. Юлія Манукян вважає, що конкурс продемонстрував кризу підходів до комеморативної культури та перевагу ‘безпечних’ рішень над сучасною художньою мовою. До складу журі не залучили жодного громадського активіста, які роками виборювали появу скверу та пам’ятника Лесі Українці, а також жодного практикуючого скульптора; більшість членів журі – архітектори. Міська влада не планує переглядати результати або оголошувати новий конкурс, посилаючись на відсутність процедурних порушень і коштів у бюджеті.

У колонці для «Лівого берега» Юлія Манукян зазначає, що представлені роботи сприймаються як «невдалий скульптурний пранк» і демонструють системну проблему формалізму в державних замовленнях. – Ми обираємо не найкраще серед геніального, а найменш жахливе серед посереднього, – пише вона, аналізуючи умови конкурсу, обмежений бюджет і стислі терміни. Окрему увагу дослідниця приділяє першій премії. У своєму тексті вона наголошує на подібності композиції до пам’ятника Лесі Українці авторства Галини Кальченко у Києві. – Та сама статика фігури, аналогічний нахил голови та ідентичний жест правої руки, притиснутої до грудей. Пам’ятник лесі Українці в Одесі – проєкт, який отримав першу премію

На її думку, перенесення цієї пластики у відкритий простір Одеси виглядає недоречним. – Пам’ятник не комунікує з містом, а замикається в собі, повторюючи чужі знахідки півстолітньої давнини. Манукян також звертає увагу на масштаб і композицію проєкту, називаючи їх відтворенням класичного радянського патерну героїзації через масштаб. Вона підкреслює, що заявлена недомінантність монумента не відповідає візуалізаціям. Дослідниця мистецтва Юлія Манукян вважає, що перенесення цієї пластики у відкритий простір Одеси виглядає недоречним – все занадто масштабне

Критикує авторка й саму процедуру. За її словами, до складу журі не увійшли ані представники громадських ініціатив, які роками домагалися створення скверу та пам’ятника Лесі Українці, ані практикуючі скульптори. Переважну більшість членів журі становили архітектори та посадовці профільних структур. У фіналі своєї публікації вона формулює ширший висновок про стан культурної політики. – Чіткий меседж від відповідальних осіб – з арсеналу їжте що дають або зробіть краще. Його згубна маніпулятивність у сфері культури доведена роками. Разом із тим, у матеріалі на «Лівому березі» подано й аргументи представників влади. Наголошується, що конкурс проведено відповідно до чинного законодавства, яке не передбачає обов’язкового включення громадських активістів до складу журі. Одеська міська влада заявляє, що перегляд результатів можливий лише у разі встановлення процедурних порушень у судовому порядку. Крім того, у бюджеті на 2026 рік не закладені кошти ані на повторний конкурс, ані навіть на реалізацію самого пам’ятника. В умовах воєнного стану ініціювати нову процедуру, за словами посадовців, фінансово нереалістично. Таким чином, дискусія точиться не лише навколо конкретної скульптурної форми. Йдеться про модель прийняття рішень у сфері публічної пам’яті – баланс між професійною експертизою, громадським запитом і відповідальністю влади за якість культурного середовища міста.